Відновлення порушеного права, як визнання договорів купівлі-продажу земельних ділянок недійсними

Верховний Суд вказав, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція.

Відповідно визнання договорів щодо відчуження земельних ділянок недійсними не матиме наслідком захист прав позивача, оскільки він не є стороною цих договорів, а відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу вимагати повернення одержаного на виконання правочину можуть лише його сторони. На це вказала в своїй постанові судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21.11.2024 по справі № 910/10986/18.

СП КГС ВС зазначила, що вимоги про визнання договорів недійсними не є похідними від вимог про визнання незаконними та скасування рішень органу державної влади чи місцевого самоврядування, оскільки задоволення перших не залежить від задоволення других. У частині позовних вимог про визнання спірних договорів недійсними СП КГС ВС зазначила, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно визнання договорів щодо відчуження спірних земельних ділянок недійсними не матиме наслідком захист прав позивача, оскільки він не є стороною цих договорів, а відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України вимагати повернення одержаного на виконання правочину можуть лише його сторони.

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

СП КГС ВС у праві № 910/10986/18 від 21.11.2024, дійшла до висновку, що оскільки позивачі, які не є сторонами спірних правочинів, обґрунтовували свої вимоги тим, що право власності на земельну ділянку належить на праві власності державі, то єдиною належною позовною вимогою є вимога про витребування земельної ділянки від її кінцевого набувача, а решта позовних вимог (зокрема тих, які пред`явлені у справі, що переглядається) є неналежними. А обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.