Деталі справи про відмову власниці будинку визнати зареєстрованого у ньому чоловіка таким, що втратив право користування житлом

У постанові апеляційного суду в справі № 669/408/24 апеляційний суд визначив, що відповідач набув право користування будинком згідно із законом, за згодою власниці з 2014 року, іншого житла не має, а його виселення може загрожувати його соціальному статусу.

Відповідно до матеріалів справи на Хмельниччині домовласниця звернулася до суду з проханням визнати зареєстрованого у її помешканні чоловіка таким, що втратив право користування будинком з господарськими будівлями. Про це повідомляє Хмельницький апеляційний суд. 

За словами позивачки, цей чоловік їй – стороння людина. На початку АТО відповідач попросив зареєструвати своє місце проживання у будинку позивачки і вона погодилася, попередивши, що при потребі відповідач має знятися з реєстрації. Проте добровільно зараз він це робити відмовляється.

Білогірський районний суд Хмельницької області відмовив їй у позові.

Позивачка подала апеляційну скаргу з проханням скасувати рішення місцевого суду та задовольнити позов. Указала, що при ухваленні рішення суд помилково послався на ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України, у якій ідеться про члена сім’ї власника житла, оскільки відповідач ніколи не перебував з нею в зареєстрованому шлюбі та не є членом сім`ї. При цьому суд не взяв до уваги, що в судовому засіданні чоловік підтвердив: наразі він не проживає за місцем реєстрації.

Колегія суддів апеляційного суду звернула увагу, що відповідач набув право користування будинком згідно із законом – на підставі згоди власниці. Він живе там з 2014 року й іншого житла у власності чи користуванні не має. Тому виселення з цього помешкання ставить під загрозу його соціальний статус. Втративши право користування житлом, він може стати безхатченком.

Тож його права, на думку колегії, також підлягають захисту, позаяк позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

У цій справі право власності позивача лише певним чином обмежене законним правом проживання відповідача. Однак позивач на захист такого обмеження вимагає саме позбавлення відповідача права на житло, що не є пропорційним втручанням та не свідчить про легітимність мети цього позову.

Апеляційний суд також зауважив: домовласниця не довела, що реєстрація місця проживання та проживання чоловіка у будинку перешкоджають їй користуватись своїм майном, а також те, що він там не мешкає вже понад два роки.

При цьому колегія суддів погодилася з апелянткою, що суд першої інстанції при вирішенні спору помилково послався на норми ч. 2 ст. 405 ЦК України. Тому частково задовольнила вимоги апеляційної скарги й постановила змінити рішення місцевого суду, виклавши мотивувальну частину в редакції своєї постанови. У решті рішення залишила без змін.